Володимир Сорокін: літери на папері не можуть бути порнографією

Минулого тижня у Львові відбувся традиційний Форум видавців, який відвідали більше 150 авторів з 15 країн. На книжковий ярмарок прибув і відомий російський письменник Володимир Сорокін, щоб презентувати свою нову книгу "Сахарный Кремль". Під час автографсесії Володимир Сорокін дав інтерв`ю УНІАН.

— Пане Володимире, Ви, напевно, бували на багатьох книжкових ярмарках: Лейпцизькому, Франкфуртському, Варшавському, Московському.

— На Паризькому був.

— І як Ви оцінюєте Львівський форум видавців?

— Мені подобається. Це людський розмір ярмарку. Він не має мегахарактеру, де людина губиться серед моря книг. Тут можна походити і не загубити себе.

— А Ви вже щось купили?

— Я всього кілька годин тут. Поки тільки російсько-український словник.

— Плануєте вивчати українську?

— Іноді просто хочеться знати якісь слова. Будь-який словник - це корисна річ.

— Твори яких сучасних українських письменників Ви читали?

— Куркова і Андруховича.

— І як враження?

— Це гідні автори. Зі своїм поглядом на світ.

— А яку останню книжку Ви прочитали?

— Останньою я прочитав книжку Віктора Корчного, гросмейстера, “Шахматы без пощады”. Я захоплююся шахами. І прочитав з великим задоволенням.

— В одному з інтерв`ю Ви сказали: “Мені в театрі соромно буває за поведінку артистів на сцені... Те, що вони роблять – це ж просто повна порнографія. Особливо у нас в Росії”. Ваші тексти теж досить фізіологічні. Де ж для Вас проходить ця межа між фізіологією і порнографією?

— Хороше запитання. У театрі є дві небезпеки – рутина і вульгарність. Дві ями, між якими актор і постановник повинні пройти, і не впасти туди. Я рідко ходжу в театр, тому що розчарувань 80%.

Порнографія – це простий фізіологічний опис статевого акту. Порнографія - це все-таки зображення. Література за визначенням не може бути порнографічною. Я взагалі проти поняття “порнографія” в літературі. Це літери на папері, а не зображення статевого акту. Література може бути вульгарною. Можна по різному описувати близькість людей.

— “Я повинен писати щодня – це функція організму”, – якось заявили Ви. Приблизно так само, як і у Олеші – “ні дня без рядка”. Невже пишете за розкладом? Не грає ролі внутрішній стан (те, що називають натхненням), якісь зовнішні чинники?

— Це трохи неточно. Якщо я пишу книгу, я прагну працювати щодня, щоб тримати її в голові. Я прокидаюся, випиваю стакан води, гуляю з собаками і сідаю за письмовий стіл. Працюю десь до 12, потім їм і ще годину працюю. На цьому все. Але так щодня, якщо пишеться велика річ.

Я прагну писати не більше 2-х сторінок на комп`ютері на день. Якщо я занадто захоплюся, то завтра мені буде не дуже добре писатися. Це такий дискретний процес для мене. Є люди, які пишуть запоєм, на три доби зачиняються і пишуть по 20-25 сторінок на день, а потім падають намертво. Я так не можу працювати. Я ніколи не писав вночі. Але я можу декілька місяців взагалі не писати.

— Ви неодноразово розповідали, що любите мемуаристику, особливо щоденники Льва Толстого. А самі ведете щоденник?

— Ні, ніколи не вів. Поки не хочеться. Від цього треба одержувати задоволення. А я поки не навчився.

— Ви не любите літературних критиків, як, у принципі, і більшість письменників. У образах деяких героїв в одному з ваших романів впізнають сучасних критиків. Ніколи не зустрічали конструктивних зауважень?

— Якщо в “Дні опричника” якісь персонажі нагадують критиків – це просто збіг.

Я б не сказав, що не люблю критику. Я не боюся критиків. Засмучує, коли людина просто відверто стібеться і таким чином самостверджується. Це ж дуже просто. Якби я був критиком, я б перш за все прагнув розібратися в матеріалі. Демонструвати не себе, а описуваний матеріал. Але таких критиків, на жаль, залишається все менше і менше. Глянець псує людей. Але на жаль – “іншого шляху немає”. Але є десь сім критиків, думка яких мені дуже цікава. Але є абсолютно поверхневі.

— До цієї сімки входять ваші близькі: дружина, доньки-близнята?

— Вони мої перші читачки. Перші читають рукопис, знаходять помилки. Це важливо для мене. Вони бачать те, що зазвичай не бачить ніхто.

— Наскільки Ви залучені в політику?

— Я пишу художню літературу.

— Як Ви вважаєте, чи може творча людина без шкоди для свого іміджу відкрито підтримувати ту чи іншу політичну силу?

— Я проти того, щоб літературу використовувати для якихось нелітературних цілей. Ти можеш писати і мати якісь переконання, але це все-таки різні речі. Загалом, я байдужий до так званих “політичних романів”.

Крім автограф-сесії письменник мав ще й творчий вечір (як зазначив модератор, українцям дуже пощастило, тому що зазвичай Сорокін уникає зустрічей з читачами) під час якого не обійшлося і без запитань на загальнополітичну тематику.

— Як Ви оцінюєте дії Росії у зв`язку з останніми подіями в Грузії? - пролунало з зали.

— Те, що відбулося – це наслідки фантомної імперської параної. Все це сумно. Росія посварилася з Грузією, з якою майже завжди були майже братерські відносини.

Я проїздив недавно Кутузовським проспектом і бачив пам`ятник Багратіону. Грузинський князь. Загинув на Бородінському поле. За Росію.

Я думаю, для Росії це темна пляма. І доведеться довго її стирати.